Спори, що випливають із цивільно-правових відносин, зокрема в аграрній сфері, а отже, сільські проблеми, завжди були непростими у світовій практиці економічного розвитку. На жаль, нелегкими вони виявилися й в Україні. Безліч складних питань і спорів пов’язані саме з втілюваними на селі реформами і зачіпають майнові інтереси громадян та юридичних осіб. У цьому контексті при вирішенні зазначених спорів у сільській місцевості третейські суди мають незаперечні переваги у порівнянні із судами загальної юрисдикції (місцевими й господарськими судами).

До цих переваг слід віднести:

простоту оформлення документів при зверненні до третейського суду й процедури вирішення спору;

можливість вибору третейських суддів;

можливість вибору місця вирішення спорів (як правило, у сільському населеному пункті, де проживають або розташовані сторони спору);

економність третейського розгляду (стягується третейський збір, сума якого менша, ніж сума державного мита);

скорочені строки розгляду спору (максимум до двох місяців);

більше процесуальних можливостей для приведення сторін до мирової угоди;

конфіденційність і демократичність.

За своєю суттю третейський суд є альтернативною формою захисту прав, законних інтересів громадян і юридичних осіб. Це “суд третьої особи”, обраної самими учасниками спору, якій вони добровільно надають право винесення рішення у своїй справі й заздалегідь зобов'язуються йому підкоритися.

У листопаді 2000 р. при ТОВ “Донецькагроконсалт” (Донецька сільська дорадча служба) утворений постійно діючий третейський суд (далі – ПДТС), що спеціалізувався на розгляді майнових і господарських спорів, які виникають в аграрному секторі економіки. У шести районах Донецької області створені представництва ПДТС, де його фахівці (секретарі й судді) приймають звернення громадян і юридичних осіб. Сформований рекомендаційний список суддів ПДТС із числа фахівців Донецької обласної сільської дорадчої служби, а також із представників районних органів державної влади й управління (економісти, юристи й аграрії), за поданнями голів районних державних адміністрацій. У районних представництвах також були утворені 12 пунктів прийому звернень у ПДТС, які розташовані в пілотних сільських територіальних громадах (по 2 у кожній).

За весь період діяльності у ПДТС надійшло більше 2000 звернень, за якими винесено майже 1000 рішень.

Одним із найбільш суперечливих є питання про підвідомчість третейському суду спорів про визнання права власності, зокрема на нерухоме й рухоме майно. Чи вповноважений третейський суд розглядати такі спори і які правові наслідки ухваленого рішення? Цей аспект має практичний інтерес, особливо з огляду на те, що в процесі реформування аграрного сектора майнові відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майна, не були належним чином урегульовані: відсутня технічна документація, а також інші документи, що підтверджують юридичну історію фактично зведених об'єктів нерухомості; порушувався порядок передачі майна тощо.

Аналізуючи чинне законодавство, можна із упевненістю сказати, що процесуальних перешкод до розгляду третейським судом спорів про визнання права власності немає. Ця теза була успішно апробована на практиці ще фахівцями Донецького, Луганського ПДТС. Слід додати, що правова основа розгляду зазначеної категорії спорів міститься, зокрема, у Законі України “Про власність”, у Тимчасовому положенні про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Мін'юсту України від 7 лютого 2002 р. №7/5, якими встановлено, що рішення третейських судів, нарівні з рішеннями судів загальної юрисдикції, є правовстановлюючими документами, на підставі чого проводиться реєстрація нерухомості у БТІ.

З листопада 2002 р. і дотепер у ПДТС надійшло більше як 500 звернень громадян й юридичних осіб у спорах про визнання за ними права власності на об'єкти нерухомості.

При підготовці до розгляду справ фахівці ПДТС зіткнулися з такими труднощами:

у більшості випадків була відсутня технічна документація на спірні будови (не було первинної реєстрації у БТІ й актів уведення їх в експлуатацію);

договори купівлі-продажу жилих споруд між колгоспами (радгоспами) або КСП, з однієї сторони, й колишніх членів КСП (або їхніми правонаступниками), з іншого боку, були укладені в простій письмовій формі;

не у всіх випадках у позивачів були інші докази виникнення права власності: рішення про виділення земельної ділянки або акти на право користування землею за кожним об'єктом; перелік нерухомого майна із вказівкою залишкової вартості, інвентарних номерів за підписом керівника й головного бухгалтера підприємства на дату оцінки; документи, що підтверджують участь підприємства у витратах на будівництво споруд або рішення власника (органу, уповноваженого управляти держмайном) про закріплення за ним певної частини будівель на праві повного господарського ведення (оперативного управління); договори цивільно-правового характеру (як підстава для переходу права власності від фізичних осіб або юридичних осіб) і акти прийому-передачі майна (споруд), що є додатком до зазначених договорів тощо).

Таким чином, на підготовку до розгляду такої категорії спорів витрачалося багато часу, а перед фахівцями ПДТС (секретарями й суддями) було складне завдання – дати правову оцінку наданим у розпорядження третейського суду документам. Безумовно, копітка робота на стадії підготовки справ забезпечила згодом швидший і якісніший розгляд спорів. На сьогодні ПДТС виніс більше як 200 рішень про визнання права власності на жилі й нежилі будови за громадянами та підприємствами. Географія розташування цих об'єктів велика. Досить сказати, що були ухвалені рішення щодо об'єктів нерухомості, розташованих більш ніж в 40 населених пунктах (в 7 районах області). Станом на 1 січня 2004 р. за громадянами визнане право власності на 25 жилих будов вартістю 196 тис. 473 грн (за інвентарною оцінкою БТІ), за юридичними особами визнане право власності на 267 будов вартістю 1 млн 395 тис. 189 грн.

Проблемними також залишаються питання належності й установлення права власності на інше майно (включаючи транспортні засоби – автомобілі, трактори, комбайни, сільгоспінвентар), передане із КСП у спільну часткову власність, у порядку правонаступництва тощо. Найчастіше автотранспорт та інша сільгосптехніка перебуває в користуванні другого або третього за рахунком власника, без реєстрації у встановленому порядку в МРЕО ДАІ або інспекції технагляду. У цих випадках наш ПДТС також приймав до розгляду заяви про визнання права власності на рухоме майно. В активі ПДТС є два рішення про визнання права власності на нерухоме й рухоме майно в спорі між сільгосппідприємствами Старобешівського району Донецької області. До того ж законність й обґрунтованість рішень ПДТС була підтверджена рішенням місцевого суду. Нині на розгляді ПДТС перебувають ще дві справи з цієї категорії, де сторонами спорів виступають фізичні і юридичні особи зі Старобешівського і Мар’їнського районів Донецької області.

Наступною категорією спорів, які викликали складнощі у їх вирішенні, є справи про виділення з колективних сільгосппідприємств майна в натурі, справи про розділ загальної часткової власності й виділенні майна із загальної часткової власності. Складність таких розглядів, насамперед, пов'язана зі значною кількістю учасників (від 15 до 400 фізичних осіб), сільгосптехніки й будов.

Конче важливим є зважений підхід до вирішення спорів, пов'язаних із виділенням майна із загальної часткової власності. Зокрема, при вирішенні справ цієї категорії суддям третейського суду необхідно враховувати й інтереси учасників загальної часткової власності, що бажають вийти (виділити) з майном, а також учасників, що залишилися в загальній частковій власності. Відомо, наприклад, що найчастіше на практиці перевагу здобував той, хто раніше всіх виходив із загальної часткової власності й одержував найбільш ліквідне майно. Зрозуміло, що після кількох подібних “виходів”, цінність майна більшої частини співвласників, що залишилися, постійно знижувалася. Тому сторонам спору ми рекомендували обирати суддів, які не тільки володіють знаннями в галузі права, а й мають досвід у вирішенні таких конфліктів, володіють економічними знаннями, мають авторитет і позитивний імідж у даній місцевості.

На відміну від практики, що склалася в судах загальної юрисдикції щодо термінів розгляду справ (до 1-1,5 років), ПДТС розглядав спори в строки, що не перевищували два місяці. У результаті розгляду таких спорів сільським жителям (з п'яти населених пунктів – 432 осіб) було виділене майно КСП на загальну суму 1 млн 782 тис. 719 грн; із загальної часткової власності іншим учасникам загальної часткової власності – на суму 475 тис. 733 грн. Наслідком вирішення більшої частини цієї категорії справ, де учасниками були близько 400 громадян, стало укладення мирових угод про добровільне виконання зобов'язань з передачі майна у власність громадян.

На нашу думку, основою діяльності третейського суду є приведення сторін до мирного вирішення спорів, однак, і у практиці нашого ПДТС частина рішень виконувалася в примусовому порядку. Це питання тривалий час викликало дискусії серед юристів, органи юстиції неохоче приймали рішення третейських судів до примусового виконання. Проте, виходячи зі змісту чинного законодавства (п. 10 ст. 3, 18-1 Закони України “Про виконавче провадження” у редакції від 10 липня 2003 р.), рішення третейського суду є самостійним виконавчим документом, особливо це стосується спорів, де сторонами виступають суб'єкти підприємництва. Остаточно в обговоренні питання про легітимність рішень третейських судів крапка поставлена Рішенням Конституційного Суду України від 24 лютого 2004 р. у справі № 1-8/2004 за конституційним зверненням “Мукачівського плодоовочевого консервного заводу” про офіційне трактування положення п. 10 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження”. Як засвідчила практика нашого ПДТС, рішення ПДТС має всі ознаки виконавчого документа, зокрема в спорах, де сторонами виступають юридичні й фізичні особи. У період 2001-2003 р. відділами ДВС районних управлінь юстиції в трьох районах Донецької області примусово виконані 92 рішення ПДТС.

Можна стверджувати, що на сьогодні рішення спорів третейськими судами є найзручнішою і найдемократичнішою формою захисту прав та інтересів учасників цивільних правовідносин.

Таким чином, на період становлення системи третейських судів в аграрній сфері повною мірою підтвердився висновок про те, що на сьогодні розгляд спорів третейськими судами є найбільш зручною, демократичною формою захисту прав і інтересів учасників цивільних правовідносин. Як розвиток системи третейських судів на основі досвіду третейських судів Донецької, Луганської, Одеської і Київської областей у червні 2004 р. створена Всеукраїнська громадська організація “Асоціація фахівців в агарній сфері “Третейська ініціатива” (у липні 2004 р. зареєстрована в Мін'юсті України), а в грудні 2004 р. Мін'юстом зареєстрований постійно діючий третейський суд при зазначеній громадській організації (свідоцтво №6-т.с. від 23 грудня 2004 р.), що об'єднала 134 третейських суддів з 16 областей України. Наразі уже розглянуто понад 20 справ, а на розгляді обласних відділень ПДТС нині знаходиться більше 50 справ.

Як відомо, з 16 червня 2004 р. набув чинності Закон “Про третейські суди” (прийнятий ВР України 11 травня 2004 р.), який установлює:

більш чіткий порядок створення третейських судів, зокрема, третейські суди можуть створюватися при всеукраїнських громадських організаціях, банках, біржах, торгово-промислових палатах, об'єднаннях юридичних осіб тощо;

порядок формування складу третейського суду, вибору суддів третейського суду, підстави і порядок припинення їхніх повноважень;

порядок розгляду спорів у третейських судах;

порядок оскарження і підстави перегляду рішень третейського суду, а також виконання рішень третейського суду;

можливість самоорганізації суддів третейських судів, утворення Третейської Палати України тощо.

Також останнім часом фахівці виступають за прискорене скликання з'їзду третейських суддів з метою створення Третейської Палати України. Однак у час, коли третейські суди тільки створюються і достатньої узагальненої практики ще не має, то, на мій погляд, до створення об'єднання третейських суддів на державному рівні треба підходити виважено та з урахуванням думок усіх потенційних учасників третейського самоврядування.

Залишається сподіватися, що із набранням чинності Законом України “Про третейські суди” сформується життєздатна система третейських судів, яка поряд із судами загальної юрисдикції забезпечить громадянам доступ до правосуддя і створить умови побудови в Україні цивілізованого суспільства.